Levko Ivanchuk

View Original

«Легкі» Горгани

Після подій минулого походу - якщо коротко то там була завірюха, зламана дуга палатки, дощ і, відповідно, потоп як у казочці “Ноїв ковчег” - від похідного товариства поступило буквально наступне прохання: 

“Левчик-братик, а не пішов би ти нафіг лісом з своїми складними маршрутами! Придумай нарешті щось легше - так, щоб без цієї “жесті”, без зламаних палаток, без потопів, без холоду і снігу посеред літа. Ми хочемо просто трохи походити, побачити якійсь краєвиди і дійти в цивілізацією цілими та неушкодженими. Хочемо, щоб у нас були повні штани щастя, а не багнюки. Хочемо щоб наше взуття було сухим, а телефони повні гарних фотографій гір і нас на їхньому фоні. Зроби так щоб було красіво!”

Слухав я це все, слухав і замість того щоб подивитися на Запрутські Горгани чи Вододільний хребет чи бодай на Костричу (ой як би там було файно) я вирішив що треба йти на Сивулі, в саме “серце” Горган. Я собі думав що ми там знайдемо щось легеньке, що спокійно пройдемось собі тими красотами та повернемось до машини сухими та сповненими вражень. Але в голові тишком-нишком закрадалася думка що все буде геть не так як ми собі то уявляємо... 

Стежка

Якщо ви дочитали аж сюди і читати далі не хочеться, то знайте - нічого подібного не сталося. Все знову пішло шкереберть. В принципі, на цьому можна далі не читати, бо кому треба думки вар’ятів-невдах, які на папері і в голові малюють собі “легкі” походи а потім ходять і думають “бляха, якось воно важко тут...” Хіба що з тою метою щоб на чужих помилках навчитися як в гори НЕ треба ходити, або принаймні як не будувати собі зайвих та не правдивих уявлень про них.  

Плануючи маршрут, слово «легкі» в назві я набирав без лапок, щиро вірючи, що маршрут дійсно таким буде. На фоні попереднього досвіду, на папері заплановані 33 кілометри за три дні дійсно здавалися легкою прогулянкою. Відносно мізерний набір висоти у 1250 метрів також ані трохи не лякав. Само собою, трохи лякав прогноз погоди - але коли у Карпатах буває нормальний прогноз? Саме так - ніколи, тому на нього я дивився з закритими очима і, коли хтось з команди казав “альо, там ж дощ”, в своїй голові я відповідав “пхайте речі в смітниковий кульок і ... моліться”. 

Але план - це лише план, реальність завжди є іншою. Якщо коротко, то похід був не з легких. Дощова погода, в поєднанні з рельєфом, зробила пересування як мінімум складним, а іноді неприємним або подекуди навіть небезпечним. 

Йдучи вгору з Старої Гути до полонини Рущина по дорозі - автобану, ми спершу розігнались до карколомних 5 з половиною кілометрів за годину і буквально пролетіли добру половину маршруту першого дня. Здавалось - ну нарешті, ось він, легкий маршрут. Поруч постійно супроводжував шум води,, ноги не боліли, все було добре. Як виявилось, в горах не буває просто все добре - буває або прекрасно або капець повний. За декілька кілометрів до цілі почалися справжні пригоди. Спочатку болото, завдячуючи гусеницям лісовозів, які безбожно вивозять тамтешній ліс і навіть не ховаються. Потім висока вода в річці, яку довелось переходити, часто вбрід, ще й босими ногами. В багатьох місцях всі переходи було змито, а висока вода не давала перейти по камінню. Пізніше - короткий дощ, але його було достатньо щоб намочити каміння під ногами і зробити наш день ще цікавішим. 

Тут варто сказати, для тих хто не в курсі, що ходіння по каменях  - це актуальне явище в Горганах, а ходіння по мокрих каменях, мабуть, не менш актуальне, але точно більш небезпечне.

Вже на полонині, де було безліч туристів з усіх категорій друзів Шуріка, ми нарешті знайшли трохи спочинку від болота, каменів, переправ та дощу. Тут я згадав що обіцяв гарні фото, тож витягнув свій “інвентар”, а результат - на фото нижче.

Зранку нас збудили коні звичайні та коні-туристи які в 5 ранку повставали бо їм “треба сьогодні пройти 30 кілометрів” ... На словах вони може і були круті, але темпи їхніх зборів показували що вони навряд чи пройдуть 30 км за день. Якщо коротко - від них було багато шуму і мало результатів, бо пішли вони аж в 8 ранку. 

Знаєте навіщо в горах потрібні трекінгові палки? Частково вони також потрібні для того щоб відганяти корів та коней від табору, бо ці наглі створіння відразу захотіли з’їсти всі наші запаси субліматів та кабаносів. Ми ж захистили їх від канібалізму за допомогою карбонових палиць та вигуків місцевих пастухів - “Ай!”, “Пррр!” та інших - які раптово почали вилазити з уст міської людини хіба що завдяки генетичній пам’яті. Комусь після атаки місцевих рогатих повезло менше і ми стали світками справжній баталій, де корови перекидали чужі речі та намети, принагідно висипаючи з тих наметів весь їх вміст.

З виходом ми також не спішили та, відбиваючи атаки та навали корів, зібрали речі і рвонули далі - на хребет, до Сивуль. Ще перед виходом в гори я поставив перед собою одне дуже просте правило - якщо дощ, то на хребет ми ні в якому разі не йдемо. Для тих хто не в курсі - Сивулі це кам’яні насипи, вкриті мохом та лишайниками, а після дощу це все перетворюється на дуже слизький але водночас твердий і, відповідно, небезпечний для м’якого тіла туриста рельєф. Все ж, на щастя, дощу не було тож ми поперли наверх. Зрештою, це і була найбільша помилка - вершину затягнуло туманом і всі сили які ми потратили на підйом були просто марними - ніяких краєвидів ми так і не побачили, а кажуть що вони там досить епічні. Тому, на вершині, ми вирішили запарити собі кави щоб знайти хоч якийсь позитив у тому житті.

А потім пішов дощ.

Дощ навіть не дав нормально допити кави, довелось екстрено одягатися в мембранку і закривати всі люки в рюкзаках. Поки я то все робив, кава вже була холодною, тому нічого не залишалося як йти далі. На той момент я вже був дуже злий на погоду. 

Врешті решт ми дійшли до руїн укріплень першої світової і саме тут з туману перед нам постав сам Шурік з блогу Люди так не ходять. Питався звідки йдемо, яка там погода і хто ми взагалі такі. Трохи поговорили про супер секретний проект про який не можна говорити, а далі Шурік, не шукаючи легких шляхів, подався вниз своїм шляхом через ліс та кущі, який був максимально далеким від вже протоптаної туристами стежки. Ми ж легкі шляхи шукали і навіть дуже, тому подалися далі стежкою до проміжного пункту, до місцевого базового табору - полонини Боревка. 

Дійшовши туди у супроводі дощу, ми вирішили що це не наше місце ночівлі на сьогодні і вирішили піти далі, на шляху до машини. По дорозі дощ посилився і просто безбожно поливав нас, а кількість води навколо вражала. Таке враження, що кожен струмок перетворився на страшно злого дракона, у якого була лише одна ціль - максимально намочити нас і, при можливості, змити з гір нафіг, як якусь нечисть. Ми ж лише намагалися добратися до машини, бажано живими, бажано неушкодженими, а ідеально ще й сухими та чистими. 

Звісно, «живими» залишитись нам вдалось (інакше ви б не мучились зараз, читаючи це) навіть майже неушкодженими, але сухими і чистими залишитись точно не вийшло. На особливо стрімких спусках по болоту можна було спускатися як по снігу на лижах. Дощ показав моїй мембранній куртці де раки зимують і вона, побита та нещасна, відправилась відновлювати сили та готуватися до наступного бою в бічну кишеню рюкзака. По дорозі на місці стоянки побачили страшенно переляканих туристів-першачків, які чудом розбили табір в, мабуть, єдиному доброму місці на всій стежці і запитували нас як ми ще досі живі та пропонували нам зупинитись біля них. Та наша команда відчайдушних туристів вирішила не здаватися без бою та добити останні 7 км до машини, та врешті решт вшиватися звідси, хоча б до заходу сонця. 

Останні 4 км по дорозі ми буквально бігли, бо так хотілось нарешті сісти після 26+ км по камінню та болоту. Так, ми були шалено змучені та надзвичайно брудні. Так, я навіть думати не хотів про наступну операцію “Зачистка”, або про весь наступний день який я витратив на те щоб вимити та просушити все те що постраждало в поході. Але я б нічого не поміняв би навіть якби міг, бо похід був у чудовій компанії, де ніхто нікого не діставав, було весело і драйвово.

Дякую вам, друзі, за компанію і за те що ви пережили ці “легкі” Горгани. Адже далі буде тільки веселіше.

P.S. Уроки по технічним деталям, або що я навчився в цьому поході -

  1. Розклав палатку - кидай речі всередину. Навіть за доброї погоди може сісти конденсат і все буде вологим або мокрим.

  2. Розклав палатку - кидай речі всередину. Місцеві люди не сплять та п*здять все що не лежить під тобою.

  3. Алкоголь в горах - річ “нужна” але дуже небезпечна (це більше урок з попереднього походу)

  4. Не бійся ведмедя, бійся корови.

  5. В горах немає легких шляхів. Завжди готуйся до найважчого.

  6. Завжди бери з собою перевірену компанію. То найважливіше.