Сьогодні не день щастя і не день смутку. Сьогодні той день, коли хочеться мовчати, так тихо - тихо як ніколи не мовчали. Щоб усі дивилися вниз, схилили голову, склали руки, сприйняли правду, зрозуміли реальність. Тужили і плакали. Щоб бачили, кожен у своїх сліпих очах, той темний дим і чули цей шум і щоб наші душі стискалися, щоб серця билися, щоб кров лилася. Щоб ми пам'ятали, і щоб більше ніколи такого не знали.

Сьогодні захочеться кричати на весь світ! Щоб усі знали, щоб усі чули. Ми боролися завжди і будемо боротися, ми разом і ми одне ціле. 

Ми є. Нас ще не вбили. 

Сьогодні той день, коли нам очі відкрили кілька людей, яких ми ніколи не знали, ми навіть про них нічого не чули. Ми не знали, що починали - ми ще не бачили, та перед очима була лиш свобода, та невимовна свобода, яку так несподівано забирали. Мовчки забули про тепло власних осель і йшли, ми йшли в одне місце. Тоді ми приходили, допомагали, гріли і палили, щоб завтра не сісти за залізні, іржавії грати. Ми йшли на смерть, щоб завтра жити. 

Сьогодні ми більша сила, сьогодні ми - єдина країна.