Дивно, але в Токіо дуже важко зустріти туристів. Звичайно, вони існують. Іноземців помічаєш одразу - вони яскраво відрізняються від Японців, практично, в усіх аспектах. Проте, кількість місцевих настільки переважає хоч і не малу кількість туристів, що вони просто губляться в тій величезній массі людей, яка ходить, їздить і насолоджується містом щодня. Туристи губляться не тільки в натовпі, але й в мові, культурі і манерах. Зрештою, хоч я і намагався вивчити бодай щось перед тим як порушити Японський спокій своєю присутністю, я повною мірою входжу до лав неосвідчених і дурнуватих туристів, які не знають нічого, крім основних речей і понять. Насправді, Японцям всеодно хто ти - вони пробачають всі маленькі невдачі і дуже радіють і дивуються, коли чують бодай найпростіше Японське слово з уст іноземця. 

Цей дивний феномен було яскраво помітно в Еношімі - красивому острові на березі океану, подалі від великих будинків і шаленого ритму. Раджу збільшити наступну фотографію, клікнувши на неї - думаю, Вам сподобається. 

Спершу, звісно, ми відвідали Камакуру. Це таке собі маленьке туристичне містечко близько Токіо. Звичні магазинчики, храми і велика статуя Будди. Якщо чесно, після побаченого в Кіото - нічого вражаючого тут немає. На фото варто клікнути. 

Досхочу насолодившись культурою і смачною їжею, ми пішли власне на острів. Спершу, слово 'острів' мабуть не дуже доречне, але саме так його називають. Цей острів розташований дуже близько до берега - можливо, пів кілометра, не більше. Він невеличкий - обійти його можна за годинки три. Проте, таке враження що цей острів - це як скеля, яка виросла посередині океану. Цей острів - це фактично одна велика гора з каменю, на якій з покон віків живуть маленькі японці. Красиво живуть, мушу сказати. Острів вони залишили в спокої - крім футуристичної оглядової вишки і маяка, там є лише маленькі будиночки які ховаються в деревах. І багато храмів, культурних точнок.  Японці, як завжди, збудували не один міст який веде до острова, а цілих два. Ідучи назад, нам просто пощастило побачити фестиваль феєрверків. Це 45 хв безперервних кольорових вибухів. Тут слова зайві. Нехай фото скажуть все за мене. 

Наразі не має багато часу це все описувати, адже треба бігти голосувати. Слава Україні!