Самурай - турок за роботою
Для тих хто відкрив цю сторінку щоб прочитати про красу нічного Кіото, його туристичні принади і не тільки туристичні, до побачення. Я в Японії живу, а не подорожую, тому туристичні речі читайте в довідниках і вікіпедіях, а тут - справжнє життя. Як воно є.
Була то глибока ніч суботи. Ми тільки вийшли з караоке - клюбу, добряче напившись і наспівавшись, ми стали шукати нічну поживу, бо були капець як голодні. Боженько мій, дякую тобі що ти породив таку націю як турки, бо, незважаючи на те що вони в свої часи палили наші села і брали українських дівчат у полон, з того часу турки перетворилися з раси варварів і забіяк на міжнародну расу нічних годувальників, бо саме вони своєю хитрістю і мудрістю винайшли таку нічну страву як кебаб.
Коли їхній свяченний Аллах заходить за горизонт разом з сонцем і двома бабами, то, само собою, він вже не в стані побачити як саме грішать його віряни. Турок живе життя вночі, бо саме вночі його гріхи невидимі не тільки його друзям, а і всевидячому Аллаху. Саме тому нічне харчування турка успішно ставить всі галочки і у нашому списку гріхів. Але досить про гріхи, бо ця історія не про них, а про кебаб. Їжа в холєру проста - крутиш на палці купу м’яса цілий день у всіх на виду, відрізаєш куски довжелезним ножем, кидаєш в сякий-такий салат, заливаєш то все діло якимсь соусом - і даєш голодаючому. Рецепт на диво простий, але всі геніальні речі є перш за все простими. Кращої їжі для п’яної людини, котру голод злапав за яйця ніби зненацька, просто не знайдеш. Швидко, смачно і не дорого. М’ясо - є, овочі - є, булка - є, смак - іноді теж є. Коли ми прийшли до турка в Кіото по кебаб, овочів в нього, на жаль, не було.
Закінчилися овочі, сказав турок. Насправді він ніфіга не був турком - то був чистокровний нащадок самураїв, з косими очима і довгим, чорним волоссям. Я звичайно не експерт і по фейсу людини не можу визначити ціле родинне дерево, але чомусь мені здалося, що оскільки в нього в руках довгий ніж для кебабу, значить він - самурай. Короче, сталася катастрофа. Перед японцем (тобто турком) були четверо п’яних та голодних людей, які, пускаючи слюні і тримаючи гроші в руках, спокусливо дивилися на добрячий шмат м’яса, який ледве крутився на тому патику. Його душа не могла просто так відпустити нас в ніч темну, голодними. Власне він теж був п’яним, бо за той час що ми там стояли і виясняли з ним подробиці відсутності необхідного для приготування провіанту, японець встиг випити гранчака зо два саке з іншими, більш тверезими гостями. Скільки він випив до того - ніхто не знає.
Чесно, нам було всеодно, є в нього овочі чи ні. Ми бачили м’ясо ще з вулиці, а це значить, що хавчик є, а це, в свою чергу, значить що його можна добути і згодом з’їсти. Єдина людина, якій було не всеодно, це турку, бо його довірлива і добродушна голова не сміє порахувати іншу ціну за кебаб без овочів. Він взяв до руки телефона, щось там швиденько написав, поліз в холодильник, з якого витягнув один-єдиний помідор, і включив газ на духовці. Палка почала крутитися швидше, і зовсім скоро м’ясо вже було нагріто до потрібної температури. Тим часом турок успішно випив ще зо два гранчаки саке з іншими відвідувачами, ніфіга не запропонувавши нам. Напевно, в його японській голові ніяк не влазилось те, що ми могли і навіть хотіли випити з ним за компанію, байдуже що ми чекали на їжу посеред ночі. Тим часом я сушив кросівки біля обігрівача який комфортно розташувався біля стіни, тим самим блокуючи теплопостачання іншим відвідувачам, які були від цього дуже не задоволені. Як виявилось за цілий день дощів, в моїх себто нових кросівках дірок більше, ніж ви самі знаєте де, і вода в них заходить так само легко, як ви самі знаєте що і куди. Я не дуже був зацікавлений в переговорному процесі і тупо кайфував від тепла, яка гріло мої ноги і спокійно чекав на їжу, байдуже - з овочами чи без.
Турок чи то японець мав інші плани. Не знаю як у турків, але в японців все, абсолютно все завжди схвачено. Вони знайдуть вихід з любої ситуації, лиш би догодити тобі, бідному туристу, в біді. Ми були в голодній біді, а японець був наш месія цієї ночі і тут, бац, у нього немає овочів. Ну шо за неподобство? Швиденько, оперативними діями, було задіяно запланований план-перехват, згідно з яким було активовано спеціального агента, а саме якусь товсту бабу, котра, оперативно вторгшись в якийсь хрен знає який магазин, купила там всі шо треба овочі, і, продираючись крізь дощ і різних вуличних путан, доставила овочі в місце дислокації св’ященного м’яса - тобто, до нас. Вона швидко, шоб ми її не бачили, передала пакунок турку-японцю-самураю, бахнула саке і повернулась на висхідну позицію, чекаючи подальших наказів з кебаб-штабу. Грізна турецько-японська дисципліна зробила своє діло, і дуже швидко, за допомогою самурайсько-турецької катани, турок-японець настругав капусту, той один-єдиний нещасний помідор і огірки, запакував то все в булку, залив туди соусу і дав мені. Чесно, я був в шоці, але мені було так добре і тепло в ногах, що мені було байдуже яким був шлях того кебабу до мене коли я нарешті його отримав. То був найсмачніший кебаб у світі, бо саме в той момент я нарешті сушив свої мокрющі ноги і заповнював свій шлунок чимсь іншим, ніж вибухонебезпечна суміш пива, кальяну і будь-якого іншого алкоголю, який попадався під руку.
