Коротка інструкція: як попасти в Японію.
Отже, розповім трошки свою історію щодо того як власне склалось все так, що мені вдалось розпочати цю подорож до Японію. Насправді все розпочалось з листа, з простого мейла, в котрому було сказано - "Canada Japan Co-op Program". На хлопський розум це можливість стажування в Японії. На той час я відбував свій другий термін стажування з обов'язкових трьох, працюючи в HCI лабораторії в своєму універі в Вінніпезі. Програма з Японією не є створена моїм університетом - вона підпорядковується UBC, університету в Ванкувері. Проте програма доступна кожному студенту певних спеціальностей в будь-якому університеті Канади, який співпрацює з програмою. Повинен подякувати Gerri Acorn, Linda Latour та Lisa Wise за їхню допомогу і рекомендацію.
Спершу у мене була коротка співбесіда з самою програмою, ще у Жовтні 2013. Тобто це лише відбір на доступ до аплікацій на роботу - банальний і дуже простий тест з Японської, кілька коротких запитань і мене взяли. Далі дали 10 днів щоб оформити аплікації на 12 позицій які підходили мені по спеціальності. Зрештою, лише 8 з них були завершені через брак часу і через те, що 4 з них були просто напросто нецікаві і десь в глибокому Японському селі.
В Грудні 2013 розпочались інтерв'ю з компаніями, і тоді я спілкувався з трьома людьми - двоє з NTT (це щось на кшталт Японського AT&T), і також з Honda Research Institute. Щодо слова "Honda" то так, це справді дослідний підрозділ тої компанії, яка виготовляє машини, мотоцикли, двигуни, і так далі. Навіть отримати честь інтерв'ю з цими людьми було для мене досягненням.
Зрештою, я таки отримав позицію в Хонді. Більше тут нічого додати. Їхню пропозицію на семимісячний термін, починаючи з Вересня 2014 року я прийняв одразу.
Щодо роботи яку я буду там виконувати, то я нічого не можу сказати. Насправді все тому, що наразі я знаю дуже мало, а коли буду там, то відразу підпишу документ - і тоді просто не зможу нічого сказати. Тому це залишиться секретом.
Поїздка в Японію почалась, як не парадоксально, з поіздки в Київ. Рано вранці, приїхавши в місто яке я ніколи не любив, мені згадалось те саме почуття, яке я переживав в 2010 році, коли їхав ще до Канади. Це почуття, ніби у тебе забирають душу. Точніше, ти сам її здаєш в пачці документів через кулетривке шкло.
Мені повезло, бо вкотре здавати свою душу я приїхав не сам. Моральна підтримка завжди важлива, і цього разу вона була такою ж, як в 2010 - нічого не змінилось. Лише Київ став ще більшим і бруднішим, на Майдані Незалежності зв'явився легалізований табір бездомних пияків, котрий ще зовсім недавно називали просто "Майдан", а люди виїжджають, чи радше, евакуюються з країни так само як і 4 роки тому. Невтішна і сумна картина, проте, я не відчуваю абсолютно нічого до того, що бачу навколо себе в Києві. Те, що тут бачать мої очі ніяк не може мене зачепити, мабуть тому, що мені давно все одно.
Приємним було доволі таки спонтанне рішення не користуватись громадським транспортом. Посереднє знання Києва допомагало більш менш орієнтуватись в місті, а рішення куди іти і що робити приходили самі по собі. Згадується один момент, коли двоє приємних туристів з Росії вирішили запитатись у нас, як пройти на Хрещатик. Оскільки ми були близько до Михайлівського собору в той момент, ми просто вказали їм на Майдан і після того порадили їм повернути направо. Досі не знаю чи це було правильною вказівкою, чи ні, але хто ще покаже дорогу москалю в Києві, як не Львів’янин і Львів'янка ...
Київ закинутий: сміття, зайва реклама, незаконне будівництво.
Власне, про Львів'янку. Подорожувати самому зазвичай ... самотньо. Це я добре знаю. Лише цього разу мені дуже пощастило, бо у мене була чудова компанія! Зрештою, оскільки це була її ідея дістатися до острову через Парковий міст, щоб просто помочити ноги в Дніпрі, закину ще кілька фотографій власне з того процесу. Незважаючи на те що Дніпро направду дуже брудний, і пляж також потребує догляду, це було не так вже і зле.
Не буду згадувати поїздку назад до Львова, бо у мене складалось таке враження що мене везуть назад в СССР через час в страшенно гарячому вагоні з якого безжальна провідниця нас викинула в 4 ночі чи то вже ранку. Київ виконав свою функцію - мовчки, як завжди. Наступна зупинка буде вже Японія ...