Прочитавши наступну фразу, можна сміло пропускати решту тексту. Японія - чудова. 

Не кажу цього тому що завжди подобалась ця країна, і я певний, що люди, які тут були, обов'язково скажуть, що не все тут так добре, як мені здається за неповний тиждень проживання тут. Наразі, ще важко скласти слова докупи і створити якесь більш глибше враження про це місце, проте перші враження часами є дуже точними - вони задають тон. 

Звісно, спершу мушу написати, що суші тут коштують $1.5 (це один з половиною, а не 15) (якщо ми говоримо про 10 ролів за 30 хв до закінчення роботи магазину, коли вся їжа отримує наклейку -50%). Отже, готувати тут у мене не вийде, бо перед такою халявою важко встояти. Ще тут кухня малесенька. Хм ... не знаю що саме мені заважає таки взятися за пательню. Мабуть таки дешеві суші. 

Розібравшись з дешевою хавкою, можна розповідати про те, як я їхав через Токіо в сторону Вако-ші, тобто міста де я живу. Коротко - я весь час дивився в вікно. Всі півтори години я дивився на це місто і не міг зрозуміти, як його побудували. Аналоги цього відчуття? Хм... Мабуть те саме відчуття було в гладіаторів коли їх вперше привозили до Колізею - важко було повірити, мабуть, що люди здатні на таке. Проте, як я в цьому дуже швидко переконався, Японці - не люди. Вони машини. 

Слово "дисципліна" набуває абсолютно нового значення в Японії. Тут це не привід для радощів, відчуття гордості чи правильності. Тут це не призводить до червоних зірок подяки на плечах, чи до відзнак президента або прем'єр міністра. Дисципліна тут обов'язкова і завжди присутня, правила для кожного однакові і для будь-якої ситуації вони існують. Вона просто є, і від неї нікуди не дінешся. Від неї не можна відмовитись. Вона - необхідна. Адже, подумайте самі, коли багато людей зібрати в одне місце, що утворюється - хаос. Тут його немає. Бо натомість є дисципліна. 

Вже зауваживши, що Японці - це машини, спішу повідомити, що вони, в першу чергу, дуже добрі і приємні люди. Вони, слідуючи повчанням "ігноруй все те, що не так", тупо ігнорують всі мої помилки і моє незнання Японської. Правильно, а чому їм треба переживати через якогось іноземця - сам сюди приїхав, нехай сам і вирулює свою ситуацію. Тобто тебе тупо всі ігнорують. Це вже добре - адже ніяка бабка не пристане до тебе з своїми "приємними" побажаннями знищити твій настрій, тим паче виконуючи цю виставу на Японській мові. 

Спішу повідомити, що ми з Вами, любі друзі, дорогі співвітчизники, і, наостанок, товаріщі, зовсім відстали років так на 500 а може і на 1,000. Хто там був в Європі і бачили, як миють вулиці, то я Вам натомість дам Японку яка, з величезним пилососом на спині, щоранку витягує порох з щілин у тротуарі. Відсутність смітників не перетворює Японські міста на сміттєзвалища - тут вже грає дисципліна. Навіть Канада, навіть ті розвинені місця, що я бачив (а це Торонто, Калгарі і Монтреаль) не зрівняються з тим, що є у Токіо. Бо у Токіо є все, і це "все" набагато краще, ніж будь-де, де я був до цього. Ось так. 

Власне, перейдемо до знимок. Мушу спершу пояснити своє місцезнаходження в "Токіо". Насправді, такого міста як Токіо немає. Спершу, було місто Едо, і воно є і досі. Навколо нього є купа інших міст, які настільки тісно переплетені, що та вся плутанина назвалася Токіо. Отож, я гармонійно оселився на краєчку цієї плутанини - Вако ші Сіті, або просто Вако. Це 20 хв до Шібуї, най най району в Токіо. Ще у нас є прямий поїзд до Йокохами, що теж круто. До роботи мені 5 хв пішки і це враховує подорож до кафешки за дешевою кавою. 

Для тих, хто читає це, і сподівається на оповідь про романтичні досліди подорожуючого, то можете відразу викинути такі думки дуже далеко. Тут я для того щоб працювати, а подорожі будуть, при можливості, вліплюватись в прогалини, коли тої роботи не буде. Проте, незважаючи на такі обставини, Токіо я обов'язково зможу дослідити досконало, ну а решта Японії - вибачте, не вийде. Тобто, не вийде досконало =) 

Більше буде потім, коли я більш-менш осяду. Хоча я вже багато чого досягнув - я вже можу випрати свої речі - мені ще багато чого треба зрозуміти і вивчити. おつかれさまです。