Japanese studies 4 - 日本語の勉強-四 by Levko Ivanchuk

It has been 3 years 3 months and 8 days since I last posted about my Japanese learning progress. Lack of updates doesn't constitute lack of thereof or a failure, just a lack of time and/or effort to do so. More for the lack of effort, I admit, but still, time was and still remains a big asset, even if now there is a bit more of it (due to a knee injury). 

So, what has happened with my knowledge of Japanese since? A lot. 

Since October 2016, I have completed みんなの日本語ーI、a first level beginners textbook and I am on my way to finishing the second one, although the pace has been reduced dramatically due to the increased complexity. This progress is down to the two sensei I had - Julia-san and Oresta-san. Julia-san has pretty much dragged me through the first みんな as Shinkansen-like pace (I hope you get the pun there). For that, I am incredibly grateful, especially for her willingness to teach me at 9 AM in the morning. It was like back to school! Oresta-san is taking a rather slower approach now, but I have more time to absorb the information and reflect on things that are hard to understand right away.

Most of my time outside of class was spent on Kanji, and even though progress there is slow, it is there. Kanji is tough, very tough. I have searched for many tools to make it easier and bearable but found nothing better than just plain simple repetition. However, this path is also quite boring, hence I am still searching for a better way to memorize those bastards. Anyways, with half of Basic Kanji v.1 book well studies, I think I have made some decent, parallel progress. 

I have read my first book in Japanese - 雪女。It is an old tale which is apparently very popular in Japan. Thankful to Anya for giving me the book itself! It has beautiful illustrations too. 

On Memrise, the tool I use to study words and (currently) Kanji, the progress is clear - 2,141 words in long term memory in less than a year. This tool has been crucial for quick memorization of vocabulary, be it at my desk or on the go. I highly suggest you check it out, even if you are learning other languages or other topics. In the past, tools like Anki would be used, but this is clearly better than those. 

Also, to motivate myself, I have registered for JLPT N5 test. Perhaps I have chosen a slightly too easy level, as I can clearly answer almost all N5 questions correctly right away, but I won't be discouraged by getting a good result at N5 and then confidently moving on to preparation for N4. Besides, having an external recognition of my N5 level is better than having no recognition at all. 

Updates are done, for now. What am I learning at the moment? 

Recently, I've covered the Imperative form of verbs, e.x. たべる → 食べろ.Now though it is the turn of contextual conditionals using 「なら(ば)」. These are not so much fun as Imperative form (after all, with an imperative form I get to shout at people to do things), but still, it is fun to learn. 

At the moment, I would say I dedicate a good hour or two a day for Japanese, more of weekends. I do not plan to devote more time for N5 prep, I just intend to maintain the same pace as I do now. There is an idea to start studying N5 vocabulary alone, but I fear I would just be spending time answering questions I already know the answers to. Let me know in the comments whether I should start a separate N5 course.

My intention is to finish みんなの日本語ーII by the end of this year. Let's see if I manage to do that. 

さよなら。

 

Хребет Костричі by Levko Ivanchuk

IMG_2191.jpg

Кострич

   

Мене в гори завжди тягнули дві речі. Перша - несамовите відчуття полегшення коли ти, вийшовши з транспорту десь в якійсь далекій і глибокій західно-українській дупені, ідеш до місця де майже немає людей, машин, будинків та інших ознак цивілізації. Друга - це таке саме несамовите відчуття завершення, коли ти злазиш з гір, часами мокрий, часами загорілий, але завжди змучений, немитий і небритий, до машини і найголовнішого ритуалу - Кока-Коли. Ось власне  цей контраст приносить найбільше задоволення, так само як під час пів марафонів чи марафонів - коли їх біжиш, то не раз думаєш, що ще не скоро побіжиш знову, але вже наступного дня, в Понеділок, виходиш на тренування. З походами в гори так само - по завершенню не хочеш про них думати, але вже після кількох днів цивілізації хочеться назад. Парадокс. 

Після двох тижнів заспокоювання і аж надто серйозних приготувань до походу, Аня начебто розслабилась та була готова отримати задоволення від своєї першої подорожі в гори з, увага, ночівлею прямо там, в палатці. Часами здавалося що ми не йдемо в похід, а готуємо до запуску ракету на гео-стаціонарну орбіту - складність підготовки вражала. Проте, це було зайвим - в умовах реальності гори Ані видались не такими страшними як їй це снилося в кошмарах і вона без проблем та нарікань подолала абсолютно всю дистанцію та всі незручності - а мені навіть не довелося їй допомагати! 

Погода

Тут нема що сказати - нам повезло. Взагалі не падав дощ (вау) і навіть не падав сніг (нічого собі!). Кращої погоди в Карпатах не буває взагалі. На хребті, звичайно, дув вітер, але низька висота означала близьку присутність густого лісу, тому вітер був нам зовсім не страшним. Гірше було з сонцем - воно безжально смажило нас цілий день, тож ми ховалися в ліс як тільки могли. Не думайте, я зовсім не скаржуся - це набагато краще ніж дощ. 

Маршрут

Кострич це, мабуть, найлегший маршрут який можна було знайти в Карпатах, саме тому, завдяки порадам Тані, я навіть не думав двічі. Відкривши карту у мене зявилася думка - "Блін, що ми там будемо робити цілих три дні?" Проте, зовсім скоро я зрозумів що я не налаштований на серйозний похід, а радше на бездумне лежання на карематах. Про себе я вирішив що краще буде провести серйозний тест свого складного крісла яке я купив зовсім нещодавно, попиваючи вино. Звідси я виніс два уроки - в гори краще брати щось набагато сильніше ніж рислінг і так, крісло це крута штука в горах. Особливо коли воно нічого не важить взагалі (ну, 200 грам) 

Спорядження

В гори я ходжу зовсім рідко, тож досвіду у мене немає взагалі, проте один урок я засвоїв залізно, коли мене застав дощ на Мармаросах - носи легкий рюкзак. Від ваги залежить усе, абсолютно усе. Тож тепер маю неписане правило - рюкзак не повинен важити більше ніж 10 кг (літом звісно, до двох тижнів), а бажано - ще легший. Цього разу він важив 8.7 кг (це з кріслом та гамаком), а вага другого рюкзака була взагалі 4-5 кг (це вже з водою). Дивлячись на туристів навкого, я ніяк не міг зрозуміти чому їхні рюкзаки були настільки великими. Що вони там носять? Я не знаю. Так, я розумію, в горах може бути різне, але, повірте мені, набагато гірше коли дощ і рюкзак важкий, ніж коли такий самий дощ і він легкий. Не буду детально описувати своє спорядження та "досягнення", адже є набагато кращі статті про те, як зібрати ще легший рюкзак, ніж мій. Просто треба отримувати задоволення від походу, і це значно легше робити, якщо твій рюкзак важить мало. 

Дякую Тані за пораду по маршруту, якраз те що треба. Дуже дякую Ані за компанію - було дуже класно і спокійно, без ніяких проблем чи негараздів. Сподіваюсь, наступний похід буде довшим та складнішим, адже так цікавіше! До наступних походів. 

Мальта by Levko Ivanchuk

IMG_1613.jpg

Мальта

Країна семи днів

Планування поїздки на Мальту розпочалось з бажання побачити Норвезькі Фіорди, та й скандинавські країни загалом, якщо можна їх ще так називати. Квитки до основних великих міст - як ось Стокгольм - є до біса дешевими, що спершу дуже спокушає. Проте, ці дешеві квитки заманюють Вас до країни шалених цін та дорогих прокатних машин. Ми довго чудувалися від різниці у $2,000 між однаковісінькою машиною в Голландії та Осло. Ціни на проживання вражали ще сильніше. Не біда, сказав тоді я, беремо свою машину! Завалимо повний багажник палаткою, спальниками та спреями від комарів, кліщів та іншої гидоти і будемо жити в чудовій Норвезькій природі, харчуючись пончиками з супермаркету Lidl. Проте, швидкий пошук цін на пороми до того ж Стокгольма чи ближчих міст розламав цю ідею вщент як великі хвилі, які омивають береги Норвегії. До біса, сказала Аня, ідемо де-інде! Але куди?

На сайті kiwi.com є можливість шукати найдешевші квитки одразу з кількох аеропортів. Тобі показують карту світу, де над аеропортом висить булька з ціною на двох туди і назад. Ще два кліки, і ти вже прямуєш туди. Саме так ми побачили цей малесенький острів (насправді, їх два або три), цю малесеньку країну південніше Сицилії. Після певних фіаско з відкладеними рейсами після останньої подорожі нам ще дуже імпонував той факт що з Варшави був прямий рейс до єдиного аеропорту Мальти.

Власне, до того моменту про Мальту я чув лише в одному випадку. Біля квартири в центрі постійно стоїть древній бус-Мерседес, який ще напевно особисто бачив падіння Берлін вол. На його дверях висить Мальтійський хрест - червоно білий, ясна ніч - і поруч літери: "Мальтійська служба допомоги". Власне, більше про Мальту я не знав нічого, а мій батько взагалі думав що це поруч з екватором та порадив мені туди не їхати бо там малярія. Малярії там не знайшли, але ось що побачили в перший день: 

 
 

Острів Гозо - Вікторія і Двейра

На карті його видно в верхньому лівому куті. Це найменший острів і саме на ньому ми вирішили провести свої перші три дні. Оскільки острів Гозо лише 14 км в ширину, ми вирішили що на велосипедах його буде легко подолати, тому попросили у власника готелю знайти для нас два велосипеди. З велосипедним планом було два ускладнення, перше - один велосипед на день коштував космічні 11 євро (а нам таких велосипедів потрібно було два) друге - гірська поверхня Мальти створювала серйозні незручності під час підйому вгору. Тому, за три дні, ми вирішили що побачимо весь острів ... пішки (а також з допомогою автобусів). Одразу після приїзду ми поїхали до місцини під назвою Двейра поінт, місце розташування найвизначнішої природної арки Мальти яку зовсім не пафосно назвали Azure Window. Проте, і тут була проблемка ... ось так арка виглядала на всіх фото:

а побачили ми ось це - 

То ж, в чому справа? Десь ще в Березні в новинах проскакувала стаття про те, що щось подібне було розмите постійними хвилями. Ми обоє думали що це якась інша арка - я думав що десь в Греції, наприклад. Виявилось, ні - саме на Мальті. Блін. Проте, там таки було що подивитися! 

Острій Гозо - Рамла Бей та Дахлет Корот бей

Як нам вдалося побачити майже всю Мальту за 7 днів? Так, допомогле те що Мальта дуже мала, але крім того ми вставали в 7 ранку (так, ми на відпочинку і ми вставали в 7 ранку). Крім того, за всю поїздку ми ні разу не "валялися" на пляжі довше ніж дві години. Це ж не цікаво! 

Острів Гозо - Kappella ta' San Dimitri, Moon rocks, Wied Il-Mielaħ, Wied il-Għasri, Żebbuġ, а також місто Хленді

В цей день нам порадили місце, якого не має на картах. Наш путівник про нього не знав нічого, та й на електронних картах нічого не позначено в тій місцевості. Місцеві англійською називають це місце Moon Rocks, мабуть тому що тонкий шар піску та солі поєднується з ерозією та створює заглубини які трохи нагадують місячні кратери. Крім того, там є вирів в камені крісь який видно море - тільки воно десь метрів так 60 під тобою. Масштаби цього також вражають - постарайтесь знайти на фото силует людини або корабля, адже вони там є!

Ігноруючи спеку - хоча була лише 9 30 ранку - ми продовжували наш рух узбережжям острову до Wied Il-Mielaħ, також маловідомого заливу. Там є природня арка, хоч і значно менша ніж та, що завалилася, але хоч якась! На жаль, сходи до моря рознесли та погнули перила і нам не вдалося залізти у воду саме в тому місці. Проте, це ми зробили у наступному заливі, до якого ледь добралися через спеку - Wied il-Għasri. Добрячи охолодившись, ми зловили попутку до кафе в місті Żebbuġ, де дуже смачно пообідали, поки чекали на автобус до готелю. 

Останній вечір на острові Гозо - перед поверненням на основний острів Мальти - ми провели у місті-селі Хленді. Це більш типове туристичне місто, тут багато готелів та ресторанів. 

Мальта - Головний острів

Переїхавши на основний острів, ми, нарешті, взяли в оренду автомобіль. Це острів значно більший - 35 км в ширину - тож тут авто просто необхідне. Єдина проблема - на Мальті лівосторонній рух. Не проблема, сказав я собі, я їздив в Японії, тож все буде окей. Проте, в Японії їздять передбачливі та спокійні Японці, і автівка там була на "автоматі", чого не скажеш про Мальтійських водіїв та авто ... кілька слів про авто. Мав бути Fiat 500 - перевірена Морокко машина. Натомість, мене привели до Peugeot 208. Французам не варто виготовляти машини, краще б вони сконцентрувались на вині чи ще чомусь ... це однозначно найгірша машина якою я коли небуть керував. Вона дешево зроблена, вона, проїхавши лише 55 тисяч км, була зломана та шуміла так, що я побоювався за надійність правого переднього колеса - а також, за сумісництвом, за наші життя. Я був щасливим коли покинув цю машину, коли зрозумів що мені ніколи більше не доведеться намагатися зрушити її з другої передачі, адже перша працювала лише до 11 ранку після чого виходила на страйк та відмовлялася працювати. 

 

Ви щойно пролистали через фотки таких мість як Валета - столиця Мальти - а також багато інших заливів та пляжів, імен котрих я не пам'ятаю. Варто їхати на Мальту? Однозначно варто. Мабуть, розумніше буде туди податися в кінці вересня - початку жовтня, адже буде менше туристів і не така спека, проте нам там було дуже добре. Ми справді багато побачили та сповна отримали відчуття що ми таки десь були і відкривали для себе щось нове, а не сиділи просто в готелі, час від часу попиваючи вино (ми його і так пили щодня і повірте в абсолютно не малих кількостях). 

Ich bin ein Berliner by Levko Ivanchuk


All stories originating from Berlin that I have heard before were, at least, extraordinary. Mine is no exception.


Not only is Berlin a place where history lives and breathes - it is also by far the most multi cultural city in Europe (sorry Paris). It shows. On the front lines of a former division between the West and the East grows the spirit of change and unity, rivaled, perhaps, only by the multicultural inclusiveness of Canada. Although the belief in equality has become slightly undermined by some recent events, Berlin manages to stay interesting because nobody cares about you. I know it sounds silly, but bear with me. It is perfectly acceptable to show up in a club dressed in a long trench jacket, a WWII helmet, wearing skis and with a plate of kebab in one hand and a sword in the other - and no one would seem to notice.
You really have to try real hard to be extraordinary in a place like Berlin, because it is a mix of everything. Walking along Karl Marx Allee you might find yourself in a perfectly preserved Soviet dystopia, with the nightmares of social block housing and Stalin-themed government buildings, culminating in a huge TV tower and a "Moskva" restaurant close to the Alexander platz.

Anya bewildered by a sudden Soviet art throwback in the middle of Berlin. Many things die hard, but Soviet stuff dies the hardest, it
seems.

In the Soviet Union, the stuff from DDR (GDR) was the best. Especially valuable was any kind of paint and it was really hard to come by. Comparing the condition of Berlin architecture with that of Soviet one, it clearly shows. Soviet housing is falling apart, both in its exterior and in its interior, whereas, ironically, the best existing monument for the collapsed socialist state architecture ever has been built, strangely, by the Germans themselves. Almost all and every DDR building is not only "just standing", but also looking like it was build quite recently. It is still hideous - but the Germans did a great job building those things.
To me personally, Berlin is, first of all, a place of late modern history. Notice the word "late" - I am specifically referring to all that has happened after WWII. Of course, stuff happened in Berlin before that, and lots of fascinating stuff, especially hyperinflation. But the concept of MAD (mutually assured destruction) always spices things up a bit and makes history "deadly" interesting. The only two powers who were able to, in a union, destroy the entire planet were watching each other every day from 1961 until 1989, with only a wall separating them. On both sides there were guns and not once has the usage of those led to the final conflict. Somehow, that tension is still there, every though the Wall is gone. First of all, you can just see the difference. You can be led to a part of Berlin while blindfolded and when the blinds come down and asked to tell which part of the former divided Berlin you are, there is only a small chance you will be wrong. It is obvious almost every time, even today. Secondly, everything is there to remind you about the former division. It had penetrated into all aspects of Berliners and those scars will take ages to heal, if ever. Even McDonalds boasts a sign at its exit, claiming, jokingly, "you are leaving the American sector". Why would they be allowed to stir up the memories of those who have suffered because of the Wall? Shouldn't all recollections of the Berlin Wall be destroyed, just like they were with Nazi artifacts, monuments, buildings and so on? The wall did come down, but in many respects it is still very much there. You might be enjoying art at the East side gallery, but for some, that place might also be a spot where somebody has died while trying to escape. Thus, you have to be careful, respectful and knowledgeable in Berlin - it is full of history, and a large part of history is the history of the people. That shall be respected.
We have met and re-met lots of great people in Berlin. Special thanks goes for Amy, a tour guide, who has given us a fantastic tour around the Historic Mitte. Alina, our Japanese-German friend, has spent a day with us, silently following me in my insanely slow walk through the Stasi museum and listening to the sound of questions and fascinations. She then took us to the place of 100 beers and we had a great time together. I think Anya will join me as well when I say that Alina is very welcome to visit Ukraine, and big thanks to her for showing us around Berlin and even giving us a taste of true German cuisine - kebab.

Anya is enjoying the view from the top of the Berlin Dome. Berlin TV tower in the background.


Most of all, though, I have to take the time to thank Anya. She has stirred up the travel spirit in me for the past 2 years or so, starting with numerous tours in Japan, followed up by some travel in Ukraine and finally culminating in this trip to Berlin. It was as spontaneous as ever - I only found out about it 4 days before the start. Instantly, I was in for a ride. What a ride it has been ... we have had it all - small talks, big talks, serious talks and not so much. We have always been able to work out the details quite easily and deciding what to do on this trip was even easier than usual. Most of all, we just enjoyed each other's company as best as we could, just going for it.
We have ended this trip with many more plans still to come, but most importantly - we have enjoyed our time there. That, to me, is the most valuable thing by far.
So, thanks Anya for showing me Berlin. I can not think of Berlin without thinking about you.