З'явилась ідея поділитись своїми враженнями і досвідом у вивченні Японської. Зазвичай, коли вживаєш слово "Японська" або фразу "я вчу Японську", очі посереднього співрозмовника перетворюються на дві великі кулі. Цей подив важко описати, а сказати, що бачити такий подив це приємно - це нічого не сказати. Таке враження, ніби на їх очах ти вивчаєш щось неземне і неймовірне, щось, що неможливо осягнути.

Насправді, все значно простіше і водночас дуже і дуже складно.

Японська мова - це, як будь-яка інша мова. Якою б дивною, смішною чи нереальною вона не здавалась - це всього лиш мова, яку можна вивчити, якщо є на то бажання і потреба. Принаймні, такої філософії притримуюсь я. Чи вистачить тої філософії до кінцевої мети, а саме - вільне володіння, на рівні з українською чи англійською, мені не відомо. Поки що мій рівень, це, відверто, нижче плінтуса ... в такі старій польській квартирі де п'яти метрові стелі. Тим не менше, я відверто знаю, що так само було і з англійською, а зараз я часами сумніваюсь, яку мову я знаю краще - українську чи англійську.

Риторичні питання в сторону, розповім що власне робить Японську такою складною і що робить її простою, ну скажімо, в порівнянні з англійською. Складна Японська через свій правопис. Тут немає ніяких втішних новин - правопис тут просто неймовірний. Існує 3 алфавіти. Двоє з них вивчаються за тиждень - другий, і вже ніколи не забуваються. Разом, вони називаються Каною, окремо - Хірагана і Катакана. Тут все дуже і дуже логічно - беремо 5 голосних, а, і, у, е, о і поєднюємо їх з приголосними к, т, с, х, н, м, р = отримуємо звичайні, найпростіші звуки. На кожну з таких комбінацій є символ в кожному з алфавітів. Вивчивши ці два алфавіти, можна спокійно читати ... та практично нічого. Насправді, не все так просто.

Ілюстрація: два алфавіти або Кана. Зеленим - Хірагана, маленьким синів - Катакана, чорним - їх читання.

По-перше, дуже рідко в Японській мені зустрічається щось без вийнятків. Насправді, до майже кожного з цих звуків можна добавити так званий 濁点、або "знак дзвінкості". Демонструю:

か→が (тут звук ка перетворюється на звук ґа)

た→だ (тут звук та перетворюється на звук да)

По-друге, Японці рідко користуються лише цими алфавітами. Насправді, вміння читати Кану дає можливість прочитати або речення написані на Кані, або кілька звуків і артиклів у звичайному реченні. Для повноцінного прочитання треба ще знати третій алфавіт, а саме - Канджі.

Коли я чую слово "Канджі" а особливо коли ще кажуть "тест", у мене спершу виникає дика неповага до всіх Китайців у класі, а лише потім - швидке усвідомення своєї безпорадності. Справа в тому, що Канджі в Японській - це всього лиш запозичені Китайські ієрогліфи, до яких Японці припаяли своє значення і мабуть де-не-де змінили сам ієрогліф, цього я вже не знаю. Саме тому Китайцям настільки простіше вчити Японську - вони вміють читати і писати Канджі. Їм залишається лише осягнути нове значення для ієрогліфа який вони знають з дитинства. Тобі ж треба вчити відразу кілька речей - сам ієрогліф, його онйомі (китайське читання) і кунйомі (японське читання). І так десь 2,000 раз. Насправді, коли я питався в свого викладача на факультеті, котрий вивчив Японську, що йому найважче давалось, він відразу сказав таку фразу -

“Kanji will fuck you over and over again until you memorize it all so hard you can recall, read and write in it at 5 A.M. in the morning - all 2,000 of them, give or take, at once”

Власне, це все що я знаю про Канджі. Я лише починаю розписувати найпростіші з них, тому більше сказати нічого не можу.

Отже, розглянувся до біса дивний правопис, можна перейти до певних речей, які є значно приємніші. В Японській мові немає майбутнього часу. Чудово, є лише теперішній/майбутній і минулий. Та й конвертація з одного в інший не така вже й складна і дуже логічна. Міняєш закінчення в дієслові на минуле - і маєш минулий час. Лише два дієслова, які відміняються специфічно, тому ніяких таблиць, як то є з Англійською немає. Єдине що прикметники також відміняються (чомусь). Тобто є теперішня і минула версія до слова "холодний", скажімо - さむい (самуі, холодний) в минулому часі переходить на さむかった。Тут є інші нюанси, скажімо, на-прикметники, які відміняються по-іншому, і те-форма. Проте я ще в цих речах не дуже розбираюсь.

Найбільше вбивають непомітні речі.

Скажімо речення - メアリーさんはさんじかんべんきょうしました。Читається як Мері сан сан джі кан бенкйошімашта, переклад - Мері вчилась три години.

Тепер подібне речення - メアリーさんはにじはんかんべんきょうしました。Читається - Мері сан ні джі хан кан бенкйошімашта. Переклад - Мері сан вчилась дві з половиною години. Тут вбиває ось це сполучення はんかん (ханкан)。Хан означає "половина", в даному випадку - пів години. Кан означає що йдеться про довжину часу, протягом якого щось відбувалось. Гарантую, що на початках чути різницю між ханкан і просто кан нереально важко, а помилка коштуватиме неточністю в пів години. Хоча, на початках, якщо аудіозапис чи вчитель розмовляє занадто швидко, а саме - нормальною для Японки мовою - взагалі нічого не ясно навіть в таких простих реченнях.

Також вбивають числа. Тут Японці зовсім здуріли. Особливо вони здуріли коли почали рахувати дні і місяці. Як на мене, то тут вийнятків більше, ніж правил. Слухати і переписувати чийсь номер телефону - це, принаймні зараз, на початку - задача, яка вимагає високої концентрації. Вивчити один, два, три, чотири, п'ять - це те саме, що нічого не вивчити. Години мають свої вийнятки, так само хвилини, там само більші числа, також вийнятки присутні в днях місяців і в самих місяцях. Одним словом тут потрібен час і терпіння. Що першого, що другого, як завжди, не багато, але інакше ніяк.

Отже, на початках Японська відразу дає зрозуміти, що це буде дуже не легка дорога. Тут все серйозно. Та чим більше залазиш в це все, тим більше розумієш, що це щось варте твоєї уваги і часу. Щось є у цій мові що має здатність сподобатися.

У наступному дописі спробую більш детальніше написати, що саме я роблю і як саме я вчу все ось це. Також подякувати певним людям які мені допомагають. Але це буде потім.

さよなら。