Признаюсь чесно - я ніколи не слухав Кузьму. Частенько чув його хіти, як і гуморно-безглузді так і морально-серйозні - та все ж не слухав, лише чув. То радіо по дорозі до школи кнутило його смішну музику щоб хоча б якось збудити сонний Львів, то ввечері хтось закликав послухати його нову сентиментальну та патріотичну пісню, проте я ніколи не слухав його музику. Я поважаю його музичну творчість, та все ж, його я знаю не як музиканта, а як "літератора" - якщо так його можна назвати.
Кузьма написав дві книжки - Я, Побєда і Берлін, та, зовсім не давно, Я, паштєт і армія. Першу не читав, а другу лише слухав. Проте, ці його спогади про армію смішили мене на весь літак - я почав їх слухати перелітаючи через Атлантику. Парадокс, але тоді саме ці слова мені були так потрібні. Розповідь про неволю в армії, про красу світу і про повагу - "з першого дня армії ти дорівнюєш "нулю" - є безцінними. Він розказує про чуваків, які були в армії довше, ніж існувала сама армія. Його перше бойове завдання - "пошол убирать лістє, блять" - у моїй голові звучало там само як моє перше завдання на моїй першій роботі - "відскануй 5 книжок десь по двісті сторінок кожна, блять" (останнє слово я сам добавив, в своїй голові, звісно).
"Накази можна не виконувати якщо від них правильно відмазуватись" - істина не лише актуальна до армійської-лікарняної справи, а й до будь - якої життєвої ситуації. Кількість різних - прерізних персонажів в цій смішній розповіді зашкалює - його розповіді про "культуристів, яка начають тільки шию", про Паштєта (це, виявляється, людина), про "шарікі" і про Жанну та прибалтійських гуцулів є справді чудовими.
Кузьма в цій книжці є собою - він не намагається бути частиною гнилої "інтєлігєнції", він пише так, як йому краще виходить. Це дуже важко - писати саме так, як у тебе виходить, байдуже що ти пишеш. Чорт забирай, хоч лише вульгарності, але гумор у нього виходить в сто раз краще, ніж "висока поезія" в сучаних Любків, Дерешів та Винничуків. Кузьма писав, будучи собою - так само він співав, і, звісно, жив.
Думаю, саме це ми у нього можемо навчитися. Особливо в ці часи ми намагаємось стати іншими, ніж ми є - кращими, правильнішими, "Європейнішими", чи так далі. Кузьма своїм життям і своєю творчістю каже нам, що можна і треба жити, будучи собою. Він один з небагатьох, котрі знайшли себе настільки точно, наскільки це можливо - і залишились собою.
Мабуть, не багато людей знає що Кузьма колись вів таке "Шоу без назви". Пропоную подивитися один епізод - це чудовий приклад яким він був насправді.